Приватна фірма "TOZAK"

При виборі насоса рекомендуємо Вам відібрати воду на хіманаліз. Справа в тому, що в підземних водах досить часто є нерозчинене (неокислене) залізо і марганець, які при взаємодії з киснем окислюються і випадають в осад у вигляді нальоту бурого кольору. Відкладаючись і накопичуючись на крильчатках гідравлічної частини насоса, осад (наліт) створює підвищене тертя між крильчатками, зростає опір і струми, внаслідок чого перегорає обмотка двигуна, і занурювальний насос виходить з ладу.

Сервісний центр, проводячи дефектування насоса, помилково приймає бурий осад на крильчатках за механічні домішки (вважаючи, що це глина або мулисті відкладення), і відмовляються від гарантійних зобов’язань щодо ремонту, сприймаючи випадок як негарантійний.
Тому, при виборі насоса рекомендується провести хімічний аналіз води, після чого звернутися за вибором насоса до виробника і уточнити у останньої вимоги до якості води щодо неокисленого заліза і марганцю («Яка гранично допустима концентрація неокисленого заліза і марганцю повинна бути в підземній воді, що перекачується?»). »). Дуже часто дилери не знають про таку проблему і кажуть, що їх насоси не виходять з ладу з цієї причини, посилаючись на передбачену допустиму кількість механічних домішок на 1 куб. води, що не є одне й теж. Якщо ж у Вашій воді, взятій зі свердловини, розчиненого заліза та марганцю виявиться багато, а це більше 1,0мг/дм3, то не поспішайте засмучуватись – не все так погано. Існує певна різниця між конструктивними особливостями занурювальних насосів. Сучасні насоси свердловин відрізняються між собою багатьма параметрами. У цьому випадку нас цікавить, як відбувається фіксація крильчаток на валу гідравлічної частини насоса. Нами неодноразово помічено, що в переважній більшості випадків виходять з ладу занурювальні насоси з «плаваючим» розташуванням крильчаток на валу. Занурювальні насоси з фіксованим розташуванням крильчаток («затулені») практично не виходять з ладу з цієї причини. Тому вибираємо насос з фіксованими крильчатками на валу. Або купуємо насос свердловин у виробника, який надає «безумовну гарантію».

Як витягнути насос, що застряг у водяній свердловині? З вирішенням цієї проблеми постійно стикаються багато споживачів, а також фахівців з обслуговування свердловин.

Глибина свердловини 82 опустили насос на 70 м, свердловина обсаджена до 20м, далі по граніту без обсадки. Монтували спеціалісти – не шабашники. За місяць дзвонить замовник – насос згорів. Приїхали діставати – насос застряг. Стали думати, чому насос може застрягти:
“заїлитись” не міг – до дна свердловини далеко, свердловина нова, місяць нормально експлуатувалася.
кабель або трос міг потрапити між насосом та свердловиною – виключено, монтувала наша бригада, при монтажі кабель через кожні 2 м пристібали стяжками до поліетиленової труби, жодних провисів троса також не могли допустити.
сторонній предмет (викрутка, гайка і т.п.) впав у трубу і потрапив між насосом і стінкою свердловини – виключено, при монтажі точно ніхто нічого не роняв (ми запам’ятали б), потім трубу закрили оголовком. Хоча, можливо, при експлуатації або навіть при опусканні насоса шматочок граніту міг відколотись і заклинити насос.
насос якось перекосився в свердловині і висить не строго вертикально, при підйомі уперся в якийсь виступ.
Опитали фахівців, хто з чим стикався, та вирішили діяти так. Взяли ручну лебідку – невелику, але з добрим редуктором. Треба було встановити її на санках над отвором колодязя – просто над свердловиною. Щоправда, у нашому випадку колодязь був самодіяльний – замовник сам його зробив на 2 свердловини відразу, і люк колодязя був осторонь свердловини. Довелося перфоратором зробити дірку прямо над оголовком. Добре, що ми завжди залишаємо метри два троси у запасі – цього вистачило, щоб кінець троса надійно зафіксувати навколо приводного валу лебідки. Почали потихеньку намотувати трос, незабаром він натягнувся, як струна. Далі тягнути не можна в жодному разі – трос просто порветься, і далі буде зовсім не смішно (це вже окрема тема, але без троса насос витягти буде дуже важко практично неможливо). Ми лишили його повисіти так внатяжку біля півгодини. Потім ціпком (молотком?) стали щосили «лупити» по тросу, періодично послаблюючи, а потім знову сильніше натягуючи трос. Через якийсь час наші зусилля увінчалися успіхом – насос «відвис», і ми його витягли і замінили на інший.

Ну, все пробурили свердловину на ділянці. А тепер необхідно відповісти на низку запитань:

1) Будемо експлуатувати свердловину на воду взимку чи ні? Якщо будемо, то необхідно убезпечити свердловину від промерзання. Доведеться викопати свердловину криницю глибше, як мінімум 1,5 м глибиною.

2) Де буде розміщуватись гідроакумуляторний бак (якщо такий передбачений)? Якщо відповідь, – у свердловинні колодязі, тоді місце в колодязі має бути достатнім для того, щоб у ньому помістився гідробак і вистачило місця для монтажника, який підключить цей бак.

3) На якій глибині розташовані ґрунтові води? Чи є небезпека підтоплення свердловини колодязя? Якщо є, то з яких матеріалів виконати колодязь? Якою буде його конструкція? У разі можливості підтоплення свердловини колодязя необхідно виконати колодязь у формі цільнозварного кесона зі сталі, обробленої антикорозійним покриттям.

Якщо ж рівень грунтових вод дозволяє зробити будівництво свердловини, то його можна виконати у вигляді залізобетонної конструкції (залізобетонних кілець) або з цегли.

За умови використання 100-150 л гідроакумуляторного бака та експлуатації свердловини в зимовий період часу виконується будівництво свердловини колодязя наступних типорозмірів:

Стандартний розмір із цегли – 1,2х1,8х1,2м (чистовий розмір).
Залізобетонних кілець (2 кільця, по 0,9 м заввишки) – Ø1,5 м (в ньому поміститися і гідроакумуляторний бак на 200-300 л).

З колодязем визначилися – вибрали потрібний тип і збудували, тепер підбираємо насос для свердловини!
Основне питання при виборі насосного (водопідйомного) обладнання, на яке необхідно відповісти: «Який насос для свердловини підібрати – Занурювальний (глибинний) або Поверхневий (самовсмоктуючий)? Для відповіді на це питання необхідно визначитися з конструкцією свердловини (статичний рівень або «дзеркало води» у свердловині, продуктивність свердловини, діаметр обсадної труби, динамічний рівень води у свердловині).

Поверхневий (самовсмоктувальний) насос обмежений глибиною розташування статичного рівня. Статичний рівень води – рівень води в свердловині в стані спокою, тобто рівень, що встановився. Якщо рівень води в свердловині більше 8 м, насос, що самовсмоктує, може не захопити воду, тобто. самовсмоктуючий насос обмежений цим рівнем. Потужність насоса у разі грає другорядну роль. Лінійка самовсмоктувальних насосів у виробника зазвичай обмежена потужністю – 1,5 кВт. Іноді виробники поверхневих (самовсмоктувальних) насосів заявляють про можливість роботи останніх при заляганні підземних вод до 9-10 м. Як правило, це граничні умови для насосів, що вимагають тривалого часу при пуску, насоси працюють на своєму максимумі з мінімальною продуктивністю. В цьому випадку необхідно скористатися занурювальним насосом (якщо Ø свердловини більше 90мм) або зменшити різницю висот між поверхневим насосом та статичним рівнем – дзеркалом води, тобто. викопати глибше свердловину колодязь, підвал і т.п.).

При монтажі насосного обладнання найпоширенішими у використанні є насосні станції. Відмінною особливістю між поверхневим (самовсмоктувальним) насосом і насосною станцією є те, що насосна станція є той же насос, тільки в комплекті з гідроакумуляторним баком і блоком автоматики. Як правило, Насосна станція коштує дешевше, ніж окремо зібраний насос із комплектуючими.

Пневмоімпульсні установки широко застосовуються для ремонту, чищення та відновлення дебіту свердловин, зокрема, щоб оббити окалину, прочистити робочу частину фільтра, розкальматувати свердловину, «струснути» затрубний простір свердловини, щоб збільшити тріщинуватість зціментованих порід, тобто збільшити пропускну здатність межами робочої частини фільтра.

снаряд пневмоімпульсної установки Принцип роботи пневмоімпульсної установки полягає в тому, що при накопиченні певної кількості стисненого повітря в пневмокамері спрацьовує зворотний клапан і відбувається викид чистого повітря. Чисте повітря штовхає воду і виходить м’який удар. Це, до речі, істотна перевага пневмоімпульсної установки перед іншими методами очищення свердловин, наприклад, перед методом електричного розряду, де удар виходить жорстким. В останньому заводський конструктив не дозволяє регулювати силу удару – якщо ударник налаштований на 8 кВ, його вже не перебудуєш. Звідси великий відсоток порваних фільтрів. А метод відновлення свердловин за допомогою пневмоімпульсної установки дозволяє проводити обробку свердловини досить м’яко саме по робочій частині фільтра.

Спочатку йде обробка пневмоімпульсною установкою вище робочої частини фільтра з наступним пробним відкачуванням. Якщо ефекту немає або він мінімальний, то вдруге пневмокамера опускається в робочу зону фільтра та відбувається його обробка. Якщо вік свердловини 10-15 і більше, часто потрібна подвійна, а іноді і потрійна обробка свердловини пневмоімпульсною установкою. Тільки після цього досягається необхідний ефект.

Обробка повинна проводитися продумано. Залежно від діаметра, продуктивності, віку свердловини, і навіть гідрогеологічних умов ділянки вибирається пневмокамера потрібного розміру. Ці показники відображає Паспорт свердловини, що видається буровою організацією, що пробурила свердловину на воду. Іноді, коли свердловина дуже стара, попередньо робиться геофізика свердловини визначення конструкції свердловини. Потім кавернометр показує діаметр обсадної колони, діаметр фільтрової колони. І робиться магнітна локація, за допомогою якої відбивається робоча частина фільтра. Лінійка пневмокамер має три типорозміри: 250 гр, півлітрові та літрові.

На сьогоднішній день метод пневмоімпульсу дає найкращі результати. Для досягнення максимального ефекту необхідно комбінувати цей метод з подальшим свабуванням, желонуванням свердловини та прокачуванням ерліфтом.